Вплив темпераменту дитини на адаптаційні можливості першокласників

«Вплив темпераменту дитини на адаптаційні можливості першокласників»

(практичне заняття для батьків)

На думку відомого педагога-психолога Л. Васильєвої, допомогти першокласникам адаптуватися в нових для них шкільних умовах можуть і батьки, і вчителі, якщо вони враховують тип темпераменту дитини.

Як свідчить практика, найшвидше і з най­меншими емоційними витратами адаптуються сангвініки, життєрадісні, рухливі, врівноважені діти. Така дитина через свій темперамент просто не може довго зосереджуватися на якійсь одній справі, мінливість її поведінки може дратувати. Однак треба завжди пам'ятати, що це лише вла­стивості віку, і непосидючість піддається кори­гуванню. До того ж сангвініки мають здатність відносно легко засвоювати новий матеріал. Вони швидко забувають власні невдачі, що нерідко допомагає їм стати шкільними лідерами. Най­важливіше завдання батьків дітей-сангвініків — чітко організувати ритм їхнього життя, неухильно дотримувати режиму дня. Та ви й самі, напевно, помічали, що варто такій дитині, скажімо, недо­спати або трішки відійти від звичного розпорядку дня, як її немов підміняють, вона стає нервовою і дратівливою.

А от щоб упоратися з холериками, чимось схожими на сангвініків, але дуже неврівноваженими й конфліктними, батькам знадобиться надзвичайне самовладання. Лише воно може стримати агресію дитини. Холерик легко роз­палюється. Щоб домогтися бажаного, він може влаштувати бучу в людному місці, впасти на під­логу десь у крамниці. Тут не обійтися без спо­кійних обговорень із малюком усіх його вчинків і проблем.

Флегматики дуже відрізняються від своїх однолітків: вони слабкі, неврівноважені, мляві, мимоволі цураються решти дітей. Вони для них занадто галасливі, тому швидко втомлюють. Для таких дітей школа — неабияке випробування. Зазвичай у них непогана пам’ять, але шкільні правила ніби не відповідають самій їхній при­роді, і щоб відповісти на поставлене несподіва­не запитання вчителя, такому першокласникові потрібен додатковий час. Це не означає, що вони загальмовані або некмітливі, просто їм потрібен якийсь час, щоб відірватися від власних мрій.

Що слід робити батькам флегматиків? Навряд чи варто вкладати спати малюка в ліжко занад­то рано. Вранці корисні прохолодні водні про­цедури. Якщо дитина занадто довго їсть зранку, можна трохи її підганяти, але не дратівливим тоном, а просто дещо підвищеним. Обережно й поступово малюка потрібно привчати до так званого ліміту часу: давши якесь завдання, пояс­нюйте йому, що зробити це потрібно за певний час. Є небезпека, що через збільшення обсягу шкільних завдань дитина не встигатиме робити всі уроки сумлінно, і тоді властива їй недовір­ливість запросто закріпиться як невпевненість у власних силах. Коригувати її поведінку може лише довірена особа, зазвичай хтось із батьків.

Меланхоліки врівноваженіші. Але їхня своє­рідна самодостатність (це, так би мовити, «люди в собі») не завжди дає батькам змогу вчасно подолати негативні емоції дитини.

Вправа «Як звертатися до дитини»

Мета: розглянути особливості спілкування батьків і дітей, відпрацювати комунікативні вміння.

Матеріал: картки з фразами.

Психолог пропонує учасникам потренуватися взаємодіяти з дитиною, вживаючи «правильні» і «неправильні» звернення. Учасник отримує дві картки з різними зверненнями й повинен з різною інтонацією сказати фразу відповідно до ситуації

Після програвання кожної пари учасники обговорюють, чому до дитини краще звертатися за допомогою одних фраз і чим інші звертання можуть їй нашкодити.

Емоції й поведінка дитини

Модельована ситуація «Дитина повернулася зі школи»

Мета: розкрити вплив не емпатійного реагу­вання батьків на поведінку дитини.

Батьки розігрують модельовану ситуацію. Один грає роль мами, що порається на кухні, а інший — семирічної доньки, яка повернулася зі школи.

• Мамо, мамо, я повернулася зі школи! — радісно повідомляє Оленка.

• Добре, доню, мий руки й сідай обідати, — каже мама, не обертаючись і не відриваючись від своєї роботи.

Мамо, я хочу стільки тобі розповісти! Що сьогодні у школі було! — аж підстрибує дівча, бажаючи привернути мамину увагу.

• Добре, добре, сідай, зараз обідати будемо. Мама далі зосереджено порається по госпо­дарству, залишаючи доньку віч-на-віч із її пере­живаннями.

Після кількох спроб привернути мамину увагу донька повертається і йде геть...

Обговорення

• Поділіться враженнями від побаченого.

• Чи виявляє мама свою любов до дитини? Як саме?

• Про задоволення яких потреб дитини вона піклується передусім?

• Що для дитини найважливіше саме зараз?

Для дитини дуже важливе піклу­вання мами та її турбота, і насправді так мама виявляє свою любов. Але в цій ситуації мама не враховує важливої для дитини потреби — бути почутою. Мама доньку не лише не чує, а й не бачить, не може порадіти хай навіть дріб­ним, але таким важливим для дитини подіям!

От вам типова сімейна ситуація: дитина зна­йшла жабку. Таку зелену, з плямками. А як вона кумедно стрибає! Радість дитини безмежна! «Негайно викинь!» — гидливо кричить мама. От і маєте «емпатійне реагування».

Підсумок

Безумовно, найкращим профілак­тичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішньо­го світу, їхніх проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів і моделей вихо­вання, які можна просто взяти і без змін засто­сувати до своєї дитини. Але ось деякі загальні рекомендації щодо полегшення адаптації дітей до школи.

Рекомендації щодо полегшення адаптації дітей до школи

• Повірте в унікальність і неповторність своєї дитини, у те, що ваша дитина — єди­на, не схожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією вас самих. Тому не вар­то вимагати від дитини реалізації вашої життєвої програми й досягнення вашої мети. Дайте їй право прожити своє життя самій.

• Дозвольте дитині бути самою собою, зі своїми вадами, слабкостями й чеснотами. Приймайте їі такою, якою вона є.

• Спирайтеся на сильні сторони дитини.

• Не соромтеся демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що люби­тимете їі за будь-яких обставин.

• Не бійтеся «залюбити» свою дитину, беріть її на руки, дивіть­ся їй в очі, обіймайте й цілуйте, коли вона цього хоче.

• Для виховного впливу використовуйте частіше песто­щі й заохочення, ніж покарання й осуд.

• Дбайте, щоб ваша любов не перетворилася на вседо­зволеність і бездоглядність.

Встановіть чіткі межі й заборо­ни (бажано, щоб їх було небагато — лише найважливіші, на ваш погляд), дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйте встановлених заборон і доз­волів.

Не поспішайте вдаватися до пока­рань. Намагайтеся впливати на дитину проханнями — це найефективніший спосіб давати їй інструкції. У разі непокори треба переконатися, що прохання відповідає віку й можливостям дитини. Лише в цьому разі можливо використовувати прямі інструк­ції, накази, що досить ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання. І лише тоді, коли дитина демонструє відверту непокору, ви можете думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання має відпові­дати вчинку, дитина має розуміти, за що її пока­рано. Ви самі вибираєте покарання,але важливо зазначити, що фізичне покарання може мати тяжкі наслідки.